напереріз
НАПЕРЕРІ́З, присл.
1. Намагаючись пересікти що-небудь під час руху.
Гуменний гріб напереріз, беззвучно розколюючи веслом тонку блакить чистого неба, відображеного у воді (Гончар, І, 1954, 436);
Зрозумівши Лесин маневр, Юрій пішов напереріз. За якусь хвилину їхні яхти пройшли близько одна одної (Хижняк, Невгамовна, 1961, 114).
2. у знач. прийм., з дав. в. Уживається при назві осіб, предметів, шлях яких намагається пересікти суб’єкт дії.
Червоноармійці побачили, як напереріз утікачам кинувся Ловецький (Ле, Мої листи, 1945, 107);
Машина помчала напереріз німецькій колоні, одна — проти цілої колони (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 12).
Словник української мови (СУМ-11)