напиндючений
НАПИНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм. Надмірно пихатий, зарозумілий, чванливий.
Билися й на весіллях, особливо з напиндюченими багачиками, коли ті вже занадто задирали носи та насміхалися з бідноти (Козл., Ю. Крук, 1957, 366);
За Оксентієм з одного боку цибав Софрон — напиндючений, неначе то його самого на делегата обрано; з другого — дріботіла Меланя (Смолич, Мир.., 1958, 195);
// Який виражає пихатість, зарозумілість і т. ін.
Пані, тримаючи на шворці песика, здивовано зиркнула на залізничника, перевела напиндючений погляд на переселенців (Стельмах, І, 1962, 161).
Словник української мови (СУМ-11)