населений

НАСЕ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до насели́ти.

Країна, порівняно слабо населена, але з розвинутими засобами сполучення (Маркс, Капітал, т. І, кн. 1, 1952, 355);

*Образно. Кожен твір — чи драматичний чи прозовий — мусить бути населений живими людьми з яскравими характерами (Літ. газ., З.ХІІ 1952, 1).

2. у знач. прикм. На якому живуть люди.

Іноді населене місце бере свою назву від назви річки чи озера (Мовозн., XIV, 1957, ЗО).

Насе́лений пункт — місце, заселене людьми (місто, село, селище і т. ін.).

Перед тим, як увійти в село чи будь-який населений пункт, Довбуш завжди висилав розвідку (Гжицький, Опришки, 1962, 152);

В горах майже не було населених пунктів (Гончар, III, 1959, 307).

Значення в інших словниках

1. населений — насе́лений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. населений — [населеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. населений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до населити. 2》 у знач. прикм. У якому живуть люди. Населений пункт.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. населений — Залюднений  Словник чужослів Павло Штепа
5. населений — НАСЕ́ЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до насели́ти. Усі підходящі для життя планети обов'язково населені (з наук.-попул. літ.); * Образно.  Словник української мови у 20 томах
6. населений — Насе́лений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)