натруджений
НАТРУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. натруди́ти.
Натруджене болістю серце забажало спочинку (Мирний, IV, 1955, 298);
*Образно. Місто спало, натруджене буденними справами (Чаб., Балкан. весна, 1960, 246);
// У знач. прикм.
Любо впасти на зелену тінь Натрудженим і наболілим тілом (Рильський, І,1956, 62);
*Образно. Навколо майже воднораз заскрипіло натруджене дерево саней (Стельмах, Хліб.., 1959, 35).
2. у знач. прикм. Який багато потрудився.
Семен помолився до неба, загорнувсь у свиту і заснув твердим сном натрудженого робітника (Коцюб., І, 1955, 105).
Словник української мови (СУМ-11)