натяк
НА́ТЯК, у, ч.
1. Слово або вислів, що не повністю щось розкриває, а лише створює умови для догадування.
Данило мов не чув або не розумів його [учня] натяків, а на виразні питання відповідав якось нерадо (Фр., IV, 1950, 158);
Павлуша зрозумів натяк і зразу ж попрощався з дядьком (Головко, II, 1957, 268).
2. перен. Те, що нагадує собою про кого, що-небудь або подібне до когось, чогось.
Одну морську свинку Івасик довго й пильно оглядав, проте не знайшов у неї не тільки плавців, але взагалі ніяких натяків на будь-які пристрої для швидкої плавби (Донч., II, 1956, 369);
Кожного ранку пробуджувалася [Дарка] з надією, що побачить на небі бодай натяк на дощ (Вільде, Повнол. діти, 1960, 7).
3. у знач. присл. на́тяками (рідше на́тяком). Не до кінця розкриваючи думку.
Гнат хитрою мовою і натяками швидко збивав ціну (Стельмах, Хліб.., 1959, 74);
Тася звикла говорити натяками (Дмит., Розлука, 1957, 222);
З Глобою він мав уже кілька розмов, і жодного разу викладач навіть натяком не згадав про той давній неприємний епізод (Гончар, Південь, 1951, 78).
Словник української мови (СУМ-11)