начинка

НА́ЧИНКА, и, ж. Те, чим начиняють що-небудь, готуючи їстівне.

Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою (Н.-Лев., III, 1956, 150);

Роздав [юнак] нам усе, що мав, залишивши при собі порожню торбу та купку начинки з вареної квасолі (Коз., Гарячі руки, 1960, 16);

*Образно. У війну він добрався і до снарядів — вибирав з них начинку, а з сталі варив лемеші (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 133).

Значення в інших словниках

1. начинка — на́чинка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. начинка — Фарш  Словник синонімів Караванського
3. начинка — -и, ж. Те, чим начиняють що-небудь, готуючи їстівне.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. начинка — НА́ЧИНКА². НА́ЧИНКА, и, ж. Те, чим начиняють що-небудь, готуючи їстівне. Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою (І. Нечуй-Левицький); Там стіл був вщерть заставлений їжею.  Словник української мови у 20 томах
5. начинка — на́чинка кул. начинка (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. начинка — На́чинка, -нки, -нці; -чинки, -чинок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. начинка — Начинка, -ки ж. Фаршъ, начинка. Чуб. І. 256. Буває добрий борщ із м'ясом та з начинкою пироги. Гліб. 33.  Словник української мови Грінченка