начуватися
НАЧУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок. Чекати розплати, помсти.
Уже, кажуть, пішов Кривоніс до Хмельницького. Тепер нехай начуваються пани-ляхи! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 346);
— А може, шибеники, деруть пташині гнізда? Хай тільки узнаю про це — начувайтесь! (Мокр., Острів.., 1961, 27);
— Уже не пустимо німця через село, хай начувається. Біля Кулішівки йому й капець [кінець] буде… (Гуц., З горіха.., 1967, 29);
// чого. Чекати чого-небудь неприємного.
[Петро:] Серце моє замирає, начувається для себе великого горя (Котл., II., 1953, 30);
— Начувайтесь лиха, — сказав старий (Л. Укр., III, 1952, 728);
Збирався [Григорій Сидорович] подзвонити з заводу, щоб не шукали їх з онуком, і не подзвонив. Начувайся, старий, прочухана (Ю. Янов., II, 1954, 112).
Словник української мови (СУМ-11)