начуватися
НАЧУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
Чекати розплати, помсти.
Уже, кажуть, пішов Кривоніс до Хмельницького. Тепер нехай начуваються пани-ляхи! (П. Панч);
– А може, шибеники, деруть пташині гнізда? Хай тільки узнаю про це – начувайтесь! (Ю. Мокрієв);
– Уже не пустимо німця через село, хай начувається. Біля Кулішівки йому й капець [кінець] буде... (Є. Гуцало);
// чого. Чекати чого-небудь неприємного.
[Петро:] Серце моє замирає, начувається для себе великого горя (І. Котляревський);
– Начувайтесь лиха, – сказав старий (Леся Українка);
Збирався [Григорій Сидорович] подзвонити з заводу, щоб не шукали їх з онуком, і не подзвонив. Начувайся, старий, прочухана (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)