небозвід
НЕБОЗВІ́Д, во́ду, ч. Весь видимий простір неба; те саме, що не́бо 1.
Олов’яні сірі хмари небозвід весь залягли (Фр., XI, 1952, 145);
Зорі котились небозводом і падали в море (Донч., Ю. Васюта, 1950, 57);
Тріпотять вони [знамена], торкаючись численними крилами тонкої блакиті небозводу (Гончар, III, 1959, 459).
Словник української мови (СУМ-11)