невмитий
НЕВМИ́ТИЙ, НЕУМИ́ТИЙ, а, е. Який не вмився.
Чіпка встав, та невмитий, нерозчесаний, побрався прямо в Піски (Мирний, І, 1949, 349);
// Якого не вмивали.
На ній була сама тільки сорочина, підперезана мотузком, ноги босі, обличчя невмите, волосся розкуйовджене (Скл., Святослав, 1959, 73);
*Образно. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п’яний очерет Без вітру гнеться (Шевч., II, 1963, 130).
Словник української мови (СУМ-11)