недогода
НЕДОГО́ДА, и, ж.
1. Незадоволення чим-небудь або вчинками, діями когось.
[Вейнгольд:] Все ж це голодні, темні люди. Вони так показують свою недогоду, як уміють (Л. Укр., IV, 1954, 235);
// рідко. Те, що є незручним, невигідним для кого-небудь; недолік.
— Ваш таточко.. почав мене день у день догризати тою службою.. та розмальовувати перед очима всі її недогоди (Фр., II, 1950, 327);
Я взяв собі меншу хатинку, яка хоч і має ту недогоду, що з неї є двері до хазяйської пекарні (Коцюб., III, 1956, 145);
// у знач. присудк. сл. Не задовольняє кого-небудь, не подобається кому-небудь.
Все недогода бабиній дівці (Укр., присл.., 1955, 229);
— Тим вченим скрізь недогода! Такі образи хіба в Лаврі знайдете, — сказав гордо отець Степан (Н.-Лев., III, 1956, 25);
— Чого ж твоя жінка ще хоче? — насуплюється Мірошниченко. — То щодня бігала, щоб не забулися про вас [і дали землю], бо ви, мовляв, коло лісу живете, а тепер знову недогода? (Стельмах, II, 1962, 21).
2. заст. Невдача.
Од того часу, як тільки траплялась Онисі яка недогода, вона все репетувала та нахвалялась, що покине зятя й поїде до сина (Н.-Лев., III, 1956, 209);
Будьмо щасливі наперекір всім недогодам і неприємностям (Коцюб., III, 1956, 184).
Словник української мови (СУМ-11)