незаможний
НЕЗАМО́ЖНИЙ, а, е. Який має невеликі достатки; матеріально погано забезпечений; бідний.
Грицько, син залізничного сторожа, чоловіка незаможного і дуже сімейного, ще змалечку зазнав нужди та бідування (Вас., І, 1959, 158);
Я і мій Терентій давно вже порвали і з церквою, і з попами. Ще тоді, як він був головою комітету незаможних селян (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 67);
// у знач. ім. незамо́жні, них, мн. Ті, що мають невеликі достатки.
Тримаються міцно в селі незаможні За землю й за владу Радянську свою (Перв., II, 1958, 384);
// Який характеризується невеликими достатками.
Незаможне життя.
Словник української мови (СУМ-11)