незначний
НЕЗНАЧНИ́Й, а́, е́.
1. Невеликий щодо кількості, розміру, сили вияву т. ін.
Він [крамар] заломив таку суму, що вся моя подорожня каса зникала в ній незначною часткою (Л. Укр., III, 1952, 742);
Хтось із бійців ненароком торкнув у сутінках руку Брянського, і його пістолет вистрілив від того незначного руху (Гончар, III, 1959, 121);
Там [у колоні] були такі, що підбилися і відстали, особливо один, уже літня людина, якого Зот знав як доброго трудягу, що потрапив у трудову армію за незначний злочин (Тют., Вир, 1964, 465).
2. Який не має великого значення, не заслуговує на особливу увагу; неважливий.
Через кілька днів було якесь незначне церковне свято, якого від початку революції не святкувала добра половина села (Довж., І, 1958, 84);
Нагадав йому Оленчук один незначний випадок фронтовий (Гончар, Таврія, 1957, 351);
// Який не становить суті чого-небудь; неістотний, другорядний.
Вони помічали тільки якісь незначні, нехарактерні подробиці (Рильський, III, 1956, 412);
Нерідко митці зображають незначні, дріб’язкові явища, випадкові події (Мист., 1, 1959, 4).
3. Нічим не визначний; не видатний.
Артист, який являтиме людству незначну ділову персону, повинен, проте, мати ряд особистих гідностей (Довж., І, 1958, 67).
Словник української мови (СУМ-11)