непробудний
НЕПРОБУ́ДНИЙ, а, е.
1. Дуже міцний (про сон); безпробудний, безпросипний.
Спав і я. Спав важким непробудним сном (Мирний, IV, 1955, 326);
Я спав непробудним сном п’ятнадцять годин (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 117).
2. перен. Який не знає меж, відзначається великою мірою чого-небудь.
Адмірал, дарма що був непробудний п’яниця і вчора ввечері відчутно перебрав.., був водночас і неправдоподібно пунктуальний (Смолич, V, 1959, 133);
Буржуазія показала, що грубий прояв сили в середні віки, який викликає таке захоплення у реакціонерів, природно доповнювався непробудним ледарством (Комун. маніф., 1959, 38).
Словник української мови (СУМ-11)