неспромога
НЕСПРОМО́ГА, и, ж., з інфін., розм.
1. Невміння, нездатність що-небудь зробити, подолати.
Повітові уряди дрогобицькі, мабуть, і рукою махнули, почуваючи свою неспромогу завести в Бориславі який-небудь тривкий порядок (Фр., II, 1950, 115).
2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Несила, не під силу, немає можливості; неможливо.
Неспромога мені се зробити (Сл. Гр.);
— Хоча й ця позиція для пострілів і гожа — зауважив Чарнецький — але захисту для гармат тут нема й дати його неспромога, а се небезпечно (Стар., Облога.., 1961, 41);
Неспромога вже стало сидіти отак (Головко, II, 1957, 291).
Словник української мови (СУМ-11)