обезсилений
ОБЕЗСИ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обезси́лити; знесилений.
Подільські та покутські громади не можуть допомогти собі, бо вони обдерті та обезсилені князями та боярами (Фр., VI, 1951, 51);
До решти обезсилений [Максим] приляг [приліг] до землі і лежав довго мовчки (Стеф., І, 1949, 206);
//
у знач. прикм. — Що ж воно в тебе, Любонько? — промовив [Роман] з співчуттям, підсвідомо торкаючись її обезсиленої руки (Стельмах, І, 1962, 351).
Словник української мови (СУМ-11)