обмова
ОБМО́ВА, и, ж.
1. Неприязні висловлювання про кого-небудь з метою викликати до нього недовір’я, зневагу і т. ін.
Обмови, осуджування неприсутніх батько не терпів (Фр., IV, 1950, 193);
Я чула інстинктивно, що тепер почнеться обмова моєї особи… (Коб., І, 1956, 148);
Нащо́ тобі терни його [світу] обмови І похвали його даремний цвіт (Зеров, Вибр., 1966, 407);
// Неслава, поговір.
Обмова — полова: вітер її рознесе, але й очі засипле (Укр.. присл.., 1955, 188);
[Жандарм:] А хто пустив обмову про пана вчителя і його сестру? (Фр., IX, 1952, 180).
2. Несправедливе звинувачення; наклеп.
[Мессія:] Ти не наводь обмови зайвої на власну душу, — такою чорною вона не може бути (Л. Укр., II, 1951, 113).
Словник української мови (СУМ-11)