опецьок
ОПЕ́ЦЬОК, цька, ч., розм.
1. Товста, незграбна дитина.
— Справді, опецьок… нігде правди діти, поганенька дитина… (Л. Укр., III, 1952, 747);
// Зовсім мала дитина; дитя.
— Було хазяйка посадить мені на руки опецькувату дитину, а я ще й сама опецьок, сливинь дитина! — трохи не підвередилась тими дітьми (Н.-Лев., II, 1956, 175);
Молода мати з рожевим.. опецьком підійшла до веселого гурту (Ю. Янов., IV, 1959, 77).
2. Невисока на зріст товста, незграбна людина.
— Яма готова, — повідомив Безрука коротконогий опецьок (Епік, Тв., 1958, 445).
Словник української мови (СУМ-11)