ординарець
ОРДИНА́РЕЦЬ, рця, ч. Військовослужбовець, на якого покладено обов’язки виконувати різні доручення командира або штабу.
Начальство любило [Максима], як на все здатного, моторного москаля, котрого не стид послати в ординарці (Мирний, І, 1949, 230);
До полку з наказом поскакав ординарець (Панч, В дорозі, 1959, 93);
— Я був ординарцем у генерала, який командував бригадою (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 11).
Словник української мови (СУМ-11)