орчик
О́РЧИК, а, ч. Дерев’яний або залізний валок, до якого прикріплюють посторонки в упряжці; барок.
Никодим Динька, наспівуючи лише одному йому відому пісеньку, ретельно вистругував орчика (Зар., На.. світі, 1967, 235);
Повільно.., поскрипуючи ярмами, рушили воли, прогуркотіли орчиками коні (Логв., Літа.., 1960, 111).
◊ Велича́тися (завелича́тися, пиша́тися, запиша́тися і т. ін.) як порося́ на о́рчику — дуже величатися, пишатися і т. ін.
— Чого ж ти запишалась як порося на орчику? — підштовхнув її трьома пальцями Карпо (Стельмах, II, 1962, 370).
Словник української мови (СУМ-11)