осколок
ОСКО́ЛОК, лка, ч. Відбитий, відколений шматок чого-небудь твердого.
Чавунна куля.. вдарилася в гранітну брилу біля брами й розскочилася разом з осколками граніту (Ле, Наливайко, 1957, 281);
Метеорити є, мабуть, осколки інших небесних тіл (Астр., 1956, 94);
// Дрібна частинка бомби, снаряда, міни і т. ін., що відколюється під час вибуху.
Гриміла артилерійська канонада, сипались зенітні осколки з неба.., а Самійло Вихор того не чув (Кучер, Чорноморці, 1956, 360);
Тимко побачив нашого бійця, що біг без шапки і шинелі, він правою рукою підтримував відбиту осколком щелепу (Тют., Вир, 1964, 501).
Словник української мови (СУМ-11)