остаточно
ОСТАТО́ЧНО, присл. Повністю, цілком; до кінця.
— Коли пан улаштує тут ярмарок.., справа остаточно залагодиться (Тулуб, Людолови, І, 1957, 26);
Ніна.. думала, що хлопець остаточно виправився і що це вона так зуміла його перевиховати (Донч., V, 1957, 448);
Дощ остаточно змив з одягу шкарубке багно (Руд., Вітер.., 1958, 97);
// Без якихось змін; безповоротно.
Після того, як загін Килигея остаточно закріпився в Хорлах, на нього.. було покладено охорону всього чорноморського узбережжя (Гончар, II, 1959, 72);
Перемога соціалізму в усьому світі остаточно усуне соціальні і національні причини виникнення всяких воєн (Програма КПРС, 1961, 51).
Словник української мови (СУМ-11)