остача

ОСТА́ЧА, і, ж.

1. Залишок від чого-небудь; лишок.

— Не враждуй на мене, молодичко, — казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей — три карбованці (Л. Янов., І, 1959, 276);

Всіх яблук не розпродали і остачу довелось везти додому (Шиян, Баланда, 1957, 219);

// рідко. Частина, відрізок, що залишається до кінця чого-небудь; решта.

Зажурилася, тяжко замислилася [Горпина], як його хоч остачу віку свого без гріха прожити (Л. Янов., І, 1959, 332);

// рідко. Те, що залишилося від чогось минулого; пережиток.

— Невже це в вас остача якихось бабських забобонів? (Н.-Лев., IV, 1956, 344).

◊ Без оста́чі — те саме, що Без оста́нку ( див. оста́нки).

Темні очі [дівчини] вбирають в себе людину без остачі (Ю. Янов., II, 1954, 205).

2. мат. Величина, одержувана при відніманні від діленого добутку дільника на частку.

Вже кінчає [Галя] писати, коли.. Неля Чернявська шепоче: — Галю, покажи, а то в мене ділення без остачі не виходить! (Ів., Таємниця, 1959, 23);

— Двісті двадцять два, два в остачі! — урочисто оголошує Ксеня (Стельмах, І, 1962, 381);

// Те саме, що різни́ця.

Число, яке дістаємо після віднімання, називається різницею. Різниця інакше називається остачею (Арифм., 1956, 18).

Значення в інших словниках

1. остача — оста́ча іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. остача — Залишок, лишок, жм. ощадок; (чого) Р. решта, рештка; МАТ. різниця.  Словник синонімів Караванського
3. остача — див. залишок  Словник синонімів Вусика
4. остача — -і, ж. 1》 Залишок від чого-небудь; лишок. || рідко. Частина, відрізок, що залишається до кінця чого-небудь; решта. || рідко. Те, що залишилося від чогось минулого; пережиток. 2》 мат. Величина, одержувана внаслідок віднімання від діленого добутку дільника на частку. || Те саме, що різниця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. остача — ОСТА́ЧА, і, ж. 1. Залишок від чого-небудь; лишок. – Не враждуй на мене, молодичко, – казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей – три карбованці (Л. Яновська); Всіх яблук не розпродали і остачу довелось везти додому (А. Шиян); // рідко.  Словник української мови у 20 томах
6. остача — ЗА́ЛИШКИ мн. (ЗА́ЛИШОК одн.) (те, що лишилось невикористаним, невитраченим; те, що збереглося від руйнування, з давніх часів і взагалі від того, що минуло, зникло), РЕ́ШТА, ОСТА́ЧА, РЕ́ШТКИ мн. (РЕ́ШТКА одн. рідко), ОСТА́НКИ мн. (ОСТА́НОК одн.  Словник синонімів української мови
7. остача — Оста́ча, -чі, -чі, -чею; -та́чі, -та́ч  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. остача — Оста́ча, -чі ж. Остатокъ. У попа здачі, як у шевця остачі. Чуб. І. 280.  Словник української мови Грінченка