остача

ЗА́ЛИШКИ мн. (ЗА́ЛИШОК одн.) (те, що лишилось невикористаним, невитраченим; те, що збереглося від руйнування, з давніх часів і взагалі від того, що минуло, зникло), РЕ́ШТА, ОСТА́ЧА, РЕ́ШТКИ мн. (РЕ́ШТКА одн. рідко), ОСТА́НКИ мн. (ОСТА́НОК одн.), ОСТА́ТКИ мн. (ОСТА́ТОК одн.) заст., ПОСЛІ́ДКИ мн. (ПОСЛІ́ДОК одн.) заст., рідко, ПРАХ книжн. заст.; ПЕРЕ́БІРКИ мн., розм. (непотрібні або негодящі); СЛІДИ́ мн. (СЛІД одн.) (руйнування, давнини, хвороби); РЕЛІ́КТ (з давніх епох). На столі лежав нарізаний засохлий хліб, стояли брудні тарілки з залишками їжі, либонь з обіду (Л. Дмитерко); Верхній шар ґрунту вибухами розкидають, знімають, а під ним відкривається пласт морського золотистого каменю, залишок доісторичних морів (О. Гончар); — На гроші, що залишилися, куплю квиток, на решту — подарунки (Григорій Тютюнник); Всіх яблук не розпродали і остачу довелось везти додому (А. Шиян); В сінях з льоху Антон вигрібав рештки картоплі (С. Чорнобривець); Прийшов нестаток, випив остаток (М. Номис); Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав (І. Котляревський); Стала добре спати і в грудях ніде не болить, значить, останні сліди бронхіту зникли (Леся Українка).

ПЕРЕЖИ́ТОК (те, що збереглося від минулого; застарілий погляд, уявлення тощо), АНАХРОНІ́ЗМ книжн.; ЗА́ЛИШОК перев. у мн., РЕ́ШТКИ мн., ОСТА́ЧА рідше, ОСТА́ТОК заст., ОСТА́ТКИ мн. заст. (те, що залишилося від минулого); РУДИМЕ́НТ книжн. (частина того, що зникло). Пережитки минулого; На часи, які описує Міцкевич (початок ХІХ ст.), наїзди були вже, власне, анахронізмом (М. Рильський); — Невпорядкованість міста, труднощі цієї зими — то все ще залишки старого хазяйнування (Т. Масенко); — А може, ся досада — рештки "рабства"? (Леся Українка); — Невже це в вас остача якихось бабських забобонів? (І. Нечуй-Левицький); Давно був такий світ, що, хто був більший розбійник.., тому й ліпше поводилося. Остатки цього світу ще завважаються досі (Лесь Мартович); Може, в нас ще лишилися деякі рудименти старої.. психіки (О. Довженко).

РІЗНИ́ЦЯ мат. (результат віднімання), ОСТА́ЧА.

Значення в інших словниках

1. остача — оста́ча іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. остача — Залишок, лишок, жм. ощадок; (чого) Р. решта, рештка; МАТ. різниця.  Словник синонімів Караванського
3. остача — див. залишок  Словник синонімів Вусика
4. остача — -і, ж. 1》 Залишок від чого-небудь; лишок. || рідко. Частина, відрізок, що залишається до кінця чого-небудь; решта. || рідко. Те, що залишилося від чогось минулого; пережиток. 2》 мат. Величина, одержувана внаслідок віднімання від діленого добутку дільника на частку. || Те саме, що різниця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. остача — ОСТА́ЧА, і, ж. 1. Залишок від чого-небудь; лишок. – Не враждуй на мене, молодичко, – казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей – три карбованці (Л. Яновська); Всіх яблук не розпродали і остачу довелось везти додому (А. Шиян); // рідко.  Словник української мови у 20 томах
6. остача — Оста́ча, -чі, -чі, -чею; -та́чі, -та́ч  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. остача — ОСТА́ЧА, і, ж. 1. Залишок від чого-небудь; лишок. — Не враждуй на мене, молодичко, — казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей — три карбованці (Л. Янов.  Словник української мови в 11 томах
8. остача — Оста́ча, -чі ж. Остатокъ. У попа здачі, як у шевця остачі. Чуб. І. 280.  Словник української мови Грінченка