остача

ОСТА́ЧА, і, ж.

1. Залишок від чого-небудь; лишок.

– Не враждуй на мене, молодичко, – казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей – три карбованці (Л. Яновська);

Всіх яблук не розпродали і остачу довелось везти додому (А. Шиян);

// рідко. Частина, відрізок, що залишається до кінця чого-небудь; решта.

Зажурилася, тяжко замислилася [Горпина], як його хоч остачу віку свого без гріха прожити (Л. Яновська);

// рідко. Те, що залишилося від чогось минулого; пережиток.

– Невже це в вас остача якихось бабських забобонів? (І. Нечуй-Левицький).

2. мат. Величина, одержувана при відніманні від діленого добутку дільника на частку.

– Двісті двадцять два, два в остачі! – урочисто оголошує Ксеня (М. Стельмах).

○ (1) Без оста́чі, у знач. присл.:

а) те саме, що Без оста́нку (див. оста́нок).

Темні очі [дівчини] вбирають в себе людину без остачі (Ю. Яновський);

б) колі ділене повністю ділиться на частку.

Вже кінчає [Галя] писати, коли .. Неля Чернявська шепоче: – Галю, покажи, а то в мене ділення без остачі не виходить! (О. Іваненко);

Високосними роками в юліанському календарі є ті роки, номери яких без остачі діляться на чотири (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. остача — оста́ча іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. остача — Залишок, лишок, жм. ощадок; (чого) Р. решта, рештка; МАТ. різниця.  Словник синонімів Караванського
3. остача — див. залишок  Словник синонімів Вусика
4. остача — -і, ж. 1》 Залишок від чого-небудь; лишок. || рідко. Частина, відрізок, що залишається до кінця чого-небудь; решта. || рідко. Те, що залишилося від чогось минулого; пережиток. 2》 мат. Величина, одержувана внаслідок віднімання від діленого добутку дільника на частку. || Те саме, що різниця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. остача — ЗА́ЛИШКИ мн. (ЗА́ЛИШОК одн.) (те, що лишилось невикористаним, невитраченим; те, що збереглося від руйнування, з давніх часів і взагалі від того, що минуло, зникло), РЕ́ШТА, ОСТА́ЧА, РЕ́ШТКИ мн. (РЕ́ШТКА одн. рідко), ОСТА́НКИ мн. (ОСТА́НОК одн.  Словник синонімів української мови
6. остача — Оста́ча, -чі, -чі, -чею; -та́чі, -та́ч  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. остача — ОСТА́ЧА, і, ж. 1. Залишок від чого-небудь; лишок. — Не враждуй на мене, молодичко, — казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей — три карбованці (Л. Янов.  Словник української мови в 11 томах
8. остача — Оста́ча, -чі ж. Остатокъ. У попа здачі, як у шевця остачі. Чуб. І. 280.  Словник української мови Грінченка