остовпіння
ОСТОВПІ́ННЯ, я, с. Стан за знач. остовпі́ти.
Якусь мить він стояв у німому остовпінні, вхопившись рукою за щоку (Кол., Терен.., 1959, 23);
Після перших секунд остовпіння Микоша аж тепер зрозумів, що сталося (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 284).
Словник української мови (СУМ-11)