остовпіти
ОСТОВПІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Втратити здатність рухатися, раптово завмерти від хвилювання, розгубленості, з переляку і т. ін.
Мотуз остовпів і не міг і слова промовить (Н.-Лев., IV, 1956, 224);
Тихін.. щось місив у ночвах на лаві. Як тільки рипнули двері, став і повернув голову, та так і остовпів (Головко, II, 1957, 151);
Поява Запорожця так вразила Вітрову, що вона в першу хвилину навіть не розгубилася, а просто остовпіла (Бурл., Напередодні, 1956, 85).
Словник української мови (СУМ-11)