паж
ПАЖ, а, ч.
1.У середні віки — хлопчик, юнак дворянського роду, який перебував при знатній особі (феодалі, королі і т. ін.) й виконував певні обов’язки.
Був син-одиначок, мале пахоля, тепер він за пажа в дворі в короля (Л. Укр., І, 1951, 439);
Вона трималася так, ніби їй шлейф несли пажі (Ю. Янов., II, 1958, 39);
// перен., ірон. Про чоловіка, який віддано, прислужливо упадає коло жінки.
*У порівн. Він [граф Вітте] був спочатку закоханий в самодержавство, неначе у чисту фею, але потім виявилося, що то була не фея, а підмальована кокотка. Що ж, він і при ній ладен стояти вірним пажем (Стельмах, І, 1962, 617).
2. У дореволюційній Росії і західно-європейських країнах до початку XIX століття — нижча придворна посада, а також особа на цій посаді.
Паж вніс срібний кухоль холодної води. Наполеон з насолодою напився, відмовившись од вечері, і ліг спати (Кочура, Зол. грамота, 1960, 122).
3. У царській Росії — вихованець пажеського корпусу.
Словник української мови (СУМ-11)