паладин
ПАЛАДИ́Н, а, ч.
1. іст. У середні віки — рицар із почту короля;
// Відданий своєму королю або дамі, хоробрий, славетний рицар.
Як втікать Дон-Карлос мусив Разом з цілим товариством, А найкращі паладини Діла чесного шукали — ..Тож тоді й наш лицар віри Став ходить по всьому краю (Л. Укр., IV, 1954, 136);
// перен., перев. ірон. Людина, беззавітно віддана якій-небудь особі, пристрасний прихильник певної ідеї.
З соняшників сад у неї, Сміючись, вона там ходить, А за нею вслід — веселий Гурт заклятих паладинів (Л. Укр., IV, 1954, 177);
Реалізм живе, об’єднуючи під своїми прапорами нових і нових паладинів (Мист., 1, 1967, 123).
Словник української мови (СУМ-11)