панота
ПАНО́ТА, и, ж., зневажл. Збірн. до пан.
Б’ють гармати, свистять шаблі — панота тікає (Пісні про ЧА, 1938, 21);
Здається, ніколи не працювали криничани з таким завзяттям, як цієї весни: вперше на власній, одвойованій у паноти землі (Гончар, II, 1959, 220).
Словник української мови (СУМ-11)