паровик
ПАРОВИ́К, а́, ч., розм.
1. Паровий казан або двигун.
Через стіну було чути, як гули машини, шипіли десь далеко паровики (Н.-Лев., II, 1956, 98);
Розповідають, що коли він служив у економії Бразуля, то засперечався із прикажчиком, що спинить на ходу маховик від паровика (Тют., Вир, 1964, 79);
*У порівн. Все з люльки [Карпо] пахкає, та все пахкає, мов паровик… (Коцюб., І, 1955, 305).
2. Те саме, що парово́з.
На вокзалі — лемент гудків: спішно перетягаються паровики й вагони на лівий берег Дніпра (Еллан, II, 1958, 42).
Словник української мови (СУМ-11)