паровик
ПАРОВИ́К, а́, ч.
1. спец. Паровий казан або двигун.
Через стіну було чути, як гули машини, шипіли десь далеко паровики (І. Нечуй-Левицький);
Розповідають, що коли він служив у економії Бразуля, то засперечався із прикажчиком, що спинить на ходу маховик від паровика (Григорій Тютюнник);
* У порівн. Все з люльки [Карпо] пахкає, та все пахкає, мов паровик... (М. Коцюбинський).
2. розм. Те саме, що парово́з.
На вокзалі – лемент гудків: спішно перетягаються паровики й вагони на лівий берег Дніпра (В. Еллан-Блакитний);
Пам'ятаєш? – стоять ешелони, а паровик так задумано шипить (М. Хвильовий).
Словник української мови (СУМ-20)