парувати
ПАРУВА́ТИ¹, у́є, недок.
1. Виділяти, випускати з себе пару ( див. па́ра²), тепло, вологу внаслідок нагрівання, охолодження, висихання.
Самовар парував і кипів на столі (Н.-Лев., III, 1956, 215);
Пахло весною, земля парувала (Щог., Поезії, 1958, 425);
На столі парують страви: Борщ, свинина і приправи (Шпак, Вибр., 1952, 72);
Обличчя.. привітно, по-святковому всміхалися, паруючи гарячим диханням на холоді (Ле, Право.., 1957, 268);
Його оббрьохані штаненята аж парують на лежанці (Стельмах, І, 1962, 303).
2. Бути теплим і насиченим парою ( див. па́ра²).
Велика вологість у теплому повітрі створює духоту. Повітря, як кажуть, "парує" (Наука.., 8, 1958, 47).
ПАРУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Об’єднувати в пари ( див. па́ра¹4).
[Кассандра:] Правда й щастя! Як легко ти паруєш їх, Креузо! (Л. Укр., II, 1951, 262);
// Добирати під пару до чогось.
Вкриті столи вже і лавка Цвітом пахучих степів: Травку парує до травки, В банки складає [Микола] жуків (С. Ол., Вибр., 1959, 145);
// Зводити до пари ( див. па́ра¹7) двох людей.
Се ж моє весілля грають, се ж мене з ним парують (Мирний, І, 1954, 94);
Її взяв за себе Мусій Половець.., непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову. Та така вже любов і так вона парує (Ю. Янов., І, 1954, 266).
2. Зводити, злучати самку й самця.
Борис обережно, по-хазяйському підв’язав йому [голубу] крила і пустив у спеціальну клітку, де він парував нових голубів (Коп., Подарунок, 1956, 15).
ПАРУВА́ТИ³, у́є, недок. Бути, лишатися під паром ( див. пар¹1).
На полі, що мало парувати в наступному році, було посіяно еспарцет на випас (Рад. Укр., 14.Х 1961, 2).
Словник української мови (СУМ-11)