парувати
ПАРУВА́ТИ¹, у́є, недок.
1. Виділяти, випускати з себе пару (див. па́ра²), тепло, вологу внаслідок нагрівання, охолодження, висихання.
Пахло весною, земля парувала (Я. Щоголів);
Парувала річка, й десь загорявся світанок (М. Хвильовий);
На столі парують страви: Борщ, свинина і приправи (М. Шпак);
Обличчя .. привітно, по-святковому всміхалися, паруючи гарячим диханням на холоді (Іван Ле);
Його оббрьохані штаненята аж парують на лежанці (М. Стельмах);
Чайник парує.
2. Бути теплим і насиченим парою (див. па́ра²).
Велика вологість у теплому повітрі створює духоту. Повітря, як кажуть, “парує” (з наук.-попул. літ.).
ПАРУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., кого, що.
1. Об'єднувати в пари (див. па́ра¹ 4).
[Кассандра:] Правда й щастя! Як легко ти паруєш їх, Креузо! (Леся Українка);
// Добирати під пару до чогось.
Вкриті столи вже і лавка Цвітом пахучих степів: Травку парує до травки, В банки складає [Микола] жуків (С. Олійник);
// Зводити до пари (див. па́ра¹ 7) двох людей.
Се ж моє весілля грають, се ж мене з ним парують (Панас Мирний);
Її взяв за себе Мусій Половець.., непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову. Та така вже любов і так вона парує (Ю. Яновський).
2. Зводити, злучати самку й самця.
Борис обережно, по-хазяйському підв'язав йому [голубу] крила і пустив у спеціальну клітку, де він парував нових голубів (О. Копиленко).
ПАРУВА́ТИ³, у́є, недок.
Бути, лишатися під паром (див. пар¹).
На полі, що мало парувати в наступному році, було посіяно еспарцет на випас (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)