пестувати
ПЕ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. Дбайливо доглядати, з любов’ю виховувати дитину.
Догляда [пані] їх, пестує, коха, до розуму доводе (Кв.-Осн., II, 1956, 309);
Пестую його, годую кашкою; стало воно потрошку та потрошку одужувать, піднялось на ноги і забелькотіло: «Тату, бозя» (Стор., І, 1957, 215);
// Потурати чиїм-небудь надмірним вимогам, бажанням, примхам; балувати.
Тимоха дуже було часто гроші бере в батька, а той, не вміючи одговоритись і пестуючи дурня, дає йому, скільки він забажає (Кв.-Осн., II, 1956, 257).
2. перен. Сприяти розвиткові, зростанню кого-, чого-небудь.
Наша справа — розвивати демократичне піднесення, пестувати нову, по-новому зростаючу в новій Росії революційну демократію (Ленін, 21, 1971, 238).
3. Те саме, що пе́сти́ти 1.
— Орисе! Ріднесенька! Зіронько моя! — обнімала і пестувала Катря, переставши плакати, свою кохану посестрицю, товаришку по горю (Стар., Облога.., 1961, 17).
Словник української мови (СУМ-11)