пияцький
ПИЯ́ЦЬКИЙ, а, е, розм. Прикм. до пия́к.
Перед вів у пияцькій компанії Осмульський, заступник учителя, що вчив французької мови (Фр., IV, 1950, 241);
// Власт. пиякові.
Лиш мав [Гриць] ту пияцьку прикмету, що пив сам, не дбаючи про товариство (Март., Тв., 1954, 64).
Словник української мови (СУМ-11)