планетник
ПЛАНЕ́ТНИК, а, ч., заст.
1. Астроном.
2. Той, хто вгадує майбутнє на підставі розташування й руху зірок; астролог.
Іван.. кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, пла-нетників всяких (Коцюб., II, 1955, 335);
— Буде планетником, що знатиме не тільки те, що було, що є, а й що буде (Кол., Терен.., 1959, 8).
Словник української мови (СУМ-11)