плямити
ПЛЯМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. плямля́ть; недок., перех.
1. Покривати плямами, лишати на чому-небудь плями.
Кров підсиненими смугами плямить щоки (Стельмах, І, 1962, 383);
// Забруднювати що-небудь.
Дарці аж жаль зробилося плямити адресою листівку (Вільде, Повнол. діти, 1960, 4).
2. перен. Те саме, що плямува́ти 2.
[Старий раб:] Не заздри, брате, не губи душі, святої чистоти їй не плями (Л. Укр., II, 1951, 226);
— Ти не повинна забувати, що не маєш ніякого права плямити свій клас (Донч., II, 1956, 403).
3. перен., рідко. Те саме, що плямува́ти 3.
Кріпак Шевченко панство п’яне Плямив у вогняних словах… (Еллан, І, 1958, 240).
Словник української мови (СУМ-11)