побит

ПО́БИТ, у, ч., розм.

1. Умови життя; побут.

Діти на селі — поміч. Аби зіп’ялось на ноги — зараз у поле: хай змалку привикає до свого побиту! У такому побиті бажали Іван з Мотрею своїх діток зростити-вигодувати (Мирний, І, 1949, 210).

2. Спосіб, характер чого-небудь; порядок, установлений чи заведений десь.

Думка.. малювала йому інший побит життя (Мирний, І, 1949, 397);

// у знач. присл., у сполуч. з прикм. або займ., по́битом. Як, яким способом, засобом здійснюється що-небудь.

Хитрить лукавая Ютурна, Яким би побитом їй Турна Спасти од смертного ножа (Котл., І, 1952, 286);

Хто бачив її [Масю] на різдво та на великдень, якби подививсь тепер, то жодним побитом не пізнав би (Свидн., Люборацькі, 1955, 72);

З Йоською Джон познайомився.. оригінальним побитом: він підійшов до нього, смикнув за бороду і сказав: — У, тварина (Рильський, Бабине літо, 1967, 103).

◊ З яко́го по́биту? — чому?; з якої причини?

[Ганна:] Та що з тобою сталося, Трохиме? З якого це побиту ти зволікаєшся і людей багатих відсуваєш від своєї дочки? (Кроп., V, 1959, 124);

Яки́м по́битом? — як потрапив (потрапила) сюди, як опинився (опинилася) тут?

— Олександра, Сашка! — здивовано мовив Василь, розставляючи руки. — Яким побитом? (Мирний, IV, 1958, 126);

— Се ви? — Я. — Чорне трясло бородою та великим брилем, трясло Кирилові руку. — Яким побитом? (Коцюб., II, 1955, 217).

Значення в інших словниках

1. побит — по́бит іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. побит — По́бит. Становище, стан. І в пресі, і по земствах, і по иньчих их громадских і приватних орґанізациях — скрізь чутно було голоси про сю сьвяту і велику справу; що не задовольнивши її...  Українська літературна мова на Буковині
3. побит — -у, ч., розм. 1》 Умови життя; побут. 2》 Спосіб, характер чого-небудь; порядок, установлений чи заведений десь. || у знач. присл., у сполуч. з прикм. або займ., побитом. З якого побиту? — чому?; з якої причини? Яким побитом? — як потрапив (потрапила) сюди, як опинився (опинилася) тут?  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. побит — По́бит, -ту, -тові. Таки́м по́битом  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. побит — ПО́БИТ, у, ч., розм. 1. Умови життя; побут. Діти на селі – поміч. Аби зіп'ялось на ноги – зараз у поле: хай змалку привикає до свого побиту! У такому побиті бажали Іван з Мотрею своїх діток зростити-вигодувати (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах
6. побит — нія́ким по́битом, розм. 1. Ніяк. Вже Василь ніяким побитом і не відчепиться від неї (Г. Квітка-Основ’яненко); А вернутись без горілки ніяким побитом не можна… (М. Коцюбинський); — Ану ступай сюди, шибенику!...  Фразеологічний словник української мови
7. побит — ПО́БУТ (загальний уклад життя, сукупність звичаїв, властивих якомусь народові, соціальній групі тощо), ПОРЯ́ДКИ (ПОРЯ́ДОК рідше), ПО́БИТ розм. Старий побут, сімейне безладдя, хатня залежність будь-кого може заморочити (К.  Словник синонімів української мови
8. побит — По́бит, -ту м. 1) Бытъ. Чорноморський побит. 2) Образъ, способъ. Яким би побитом спастися? Котл. Ен. VI. 83. А може між вами є такий, щоб яким небудь побитом одшукав цього хазяїна. Рудч. Ск. II. 148. з якого побиту. Съ какой стати? З якого ж побиту мені вас обманювати? Котл. Н. П. 372.  Словник української мови Грінченка