побренькувати
ПОБРЕ́НЬКУВАТИ, ую, уєш, недок. Бренькати не дуже сильно або час від часу.
Говорили [їздці] голосно, сміялись, побренькували оружжєм [оружжям] та їхали битим трактом (Фр., VIII, 1952, 288);
Молоденька крига похрускує під ногами; і все так ніжно, неквапливо побренькують з-під шинелі його остроги: дзінь-дзень! дзінь-дзень! (Гончар, II, 1959, 181);
[Націєвський:] О, яка ви [Марися] гострая і строгая!.. (Бере гітару і побренькує) (К.-Карий, І, 1960, 352).
Словник української мови (СУМ-11)