побурілий

ПОБУРІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до побурі́ти.

Він має довгі, побурілі від тютюну вуса.

2. у знач. прикм. Який став, зробився бурим.

Рвучкий осінній вітер зривав з дерев побуріле листя (Добр., Ол. солдатики, 1961, 131);

Вже серпень докошує в полі побурілу гречку і золотисті проса (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 96).

Значення в інших словниках

1. побурілий — побурі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. побурілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до побуріти. 2》 у знач. прикм. Який став, зробився бурим.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. побурілий — ПОБУРІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до побурі́ти. Він має довгі, побурілі від тютюну вуса. 2. у знач. прикм. Який став, зробився бурим. Рвучкий осінній вітер зривав з дерев побуріле листя (С. Добровольський); Вже серпень докошує в полі побурілу гречку і золотисті проса (І. Цюпа).  Словник української мови у 20 томах