побіждати
ПОБІЖДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОБІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., рідко.
1. Те саме, що перемага́ти 1.
Отаман Матяш старенький на доброго коня сідає, Шість тисяч турок-яничар побіждає (Укр.. думи.., 1955, 15);
Ідуть [троянці], зімкнувшись міцно, тісно, Ідуть, щоб побідить поспішно Або щоб трупом полягти (Котл., І, 1952, 279);
— Здається мені, пани-браття, помираю славною смертю. Множество [безліч] ляхів побідив. Хай же квітне вічно руська земля! (Довж., І, 1958, 261).
2. перен. Здобувати перемогу над ким-, чим-небудь; переборювати когось, щось.
Він побідить, порве шкарлющі [шкаралющі] пересуду (Фр., X, 1954, 44);
// Добиватися успіху в кого-небудь, завойовувати чиюсь любов, прихильність і т. ін.
Їй здалося,.. що вона побідила й серце молодого панича (Н.-Лев., IV, 1956, 89).
Словник української мови (СУМ-11)