повдовілий

ПОВДОВІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до повдові́ти.

Повдовіла, турботами прибита мати не була в силі виплачувати точно по умові довг (Коб., III, 1956, 211);

Більшість минківських вояків не повернулася додому. Повдовілі солдатки, побачивши когось з прибулих, голосили на все село (Минко, Моя Минківка, 1962, 101);

*Образно. Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (Фр., І, 1955, 141).

Значення в інших словниках

1. повдовілий — повдові́лий дієприкметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. повдовілий — -а, -е, розм. Дієприкм. акт. мин. ч. до повдовіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повдовілий — ПОВДОВІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. до повдові́ти. Повдовіла, турботами прибита мати не була в силі виплачувати точно по умові довг (О. Кобилянська); Більшість минківських вояків не повернулася додому.  Словник української мови у 20 томах