повнолітній
ПОВНОЛІ́ТНІЙ, я, є. Який досягнув повноліття.
— Хоч пан Славко вже повнолітній та може сам собою запоряджувати [розпоряджатися], отже, проте, я не хочу ставати на заваді між ним і його родиною (Март., Тв., 1954, 449);
— Хочу тобі сказати в цю хвилину нашої розмови, яким би хотів бачити тебе, коли ти виростеш, станеш повнолітнім (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 29).
Словник української мови (СУМ-11)