поводир

ПОВОДИ́Р, я́, ч.

1. Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу.

Невидющий і убогий, З бідним гралом за плечем, Він [кобзар] чвалає полохливо За малим поводирем (Щог., Поезії, 1958, 389);

Він вирішив стати поводирем сліпого лірника (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 25);

*Образно. [Антон:] І ті люде [люди], що живуть в достатках, здебільшого мають дивну натуру: вони не можуть ступить і одного ступня без поводиря, а інші то ще й гніваються, чом їх за ніс не водять!.. (Кроп., І, 1958, 171).

2. Керівник, вожак.

І вихопилися перед Галиною Горленко на мить також дуже яскраво поводирі отої зграї [куркулів] (Крот., Сини.., 1948, 45).

Значення в інших словниках

1. поводир — поводи́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. поводир — Поводатор, поводар, старчовід, як ім. повожатий; ІР. проводир, ватажок, керівник.  Словник синонімів Караванського
3. поводир — -я, ч. 1》 Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу. 2》 Керівник, вожак.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поводир — Поводи́р, -ря́, -ре́ві; -дирі́, -рі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. поводир — ПОВОДИ́Р, я́, ч. 1. Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу. Невидющий і убогий, З бідним гралом за плечем, Він [кобзар] чвалає полохливо За малим поводирем (Я. Щоголів); Він вирішив стати поводирем сліпого лірника (Ю.  Словник української мови у 20 томах
6. поводир — ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння).  Словник синонімів української мови