поводир

ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння). Згадую сліпого кобзаря діда Коляду та його поводиря Устинку... (О. Донченко); Діда я добре пам'ятаю, бо як він на старості літ осліп, то я був у нього поводарем (О. Стороженко); Поміж рядами й возами подекуди сновигають сліпці з поводатарями (І. Нечуй-Левицький); Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Т. Шевченко); Як остався після батька сиротою, то в трьох істинних старців за міхоношу був (Д. Мордовець); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідає з своїм хлопцем (Марко Вовчок); Та й до води, сиві коні, до води, до води, В нашім селі нема хлопців — самі дідоводи (коломийка).

Значення в інших словниках

1. поводир — поводи́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. поводир — Поводатор, поводар, старчовід, як ім. повожатий; ІР. проводир, ватажок, керівник.  Словник синонімів Караванського
3. поводир — -я, ч. 1》 Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу. 2》 Керівник, вожак.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поводир — Поводи́р, -ря́, -ре́ві; -дирі́, -рі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. поводир — ПОВОДИ́Р, я́, ч. 1. Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу. Невидющий і убогий, З бідним гралом за плечем, Він [кобзар] чвалає полохливо За малим поводирем (Я. Щоголів); Він вирішив стати поводирем сліпого лірника (Ю.  Словник української мови у 20 томах
6. поводир — ПОВОДИ́Р, я́, ч. 1. Той, хто водить кого-небудь (перев. сліпого), указує комусь дорогу. Невидющий і убогий, З бідним гралом за плечем, Він [кобзар] чвалає полохливо За малим поводирем (Щог.  Словник української мови в 11 томах