повішений

ПОВІ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пові́сити.

А як дійшли до церкви, то старша дружечка тихенько ззаду й розв’язала шнурочок, на чім повішений був капшучок (Кв.-Осн., II, 1956, 212);

— В лісі між Ржавцем і Ічнею знайшли його, повішеного за ноги і зашмагованого канчуками (Стор., І, 1957, 382);

І слово, і діло героїв — нетлінні — легендою стали живою, а Гітлер гниє, і гниє Муссоліні, повішений вниз головою… (Уп., Вірші.., 1957, 137);

// У знач. прикм.

Коли стає страшно жити серед них [ворогів], я йду до повішеної жінки, змітаю сніг їй з очей і дивлюся (Ю. Янов., І, 1954, 78);

// у знач. ім. пові́шений, ного, ч.; пові́шена, ної, ж. Людина, скарана на смерть через повішення.

Офіціальний кат домініону, м-р Елліс, брав надто дорого за кожного повішеного (Кулик, Записки консула, 1958, 190);

Лікарка оглянула повішену, зробила обшук, але, крім записки в пазусі, нічого не знайшла (Чорн., Потік.., 1956, 386);

// пові́шено, безос. присудк. сл.

Видима річ, що Грицько не сам завісився, а вже мертвого його повішено (Гр., II, 1963, 415).

Значення в інших словниках

1. повішений — пові́шений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. повішений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до повісити. || повішено, безос. присудк. сл. || у знач. ім. повішений, -ного, ч.; повішена, -ної, ж. Людина, скарана на смерть через повішення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повішений — Пові́шений, -на, -не (дієпр. від пові́сити)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. повішений — ПОВІ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до пові́сити. А як дійшли до церкви, то старша дружечка тихенько ззаду й розв'язала шнурочок, на чім повішений був капшучок (Г.  Словник української мови у 20 томах
5. повішений — ВІ́ШАЛЬНИК (той, хто повісився або страчений через повішання), ПОВІ́ШЕНИК, ПОВІ́ШЕНИЙ, ШИ́БЕНИК заст. Присипали його тіло землею в найпоганішому місці..  Словник синонімів української мови