погорджувати
ПОГО́РДЖУВАТИ, ую, уєш і рідше ПОГОРДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОГОРДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док.
1. Ставитися до кого-небудь зневажливо, зверхньо, презирливо.
Він не тільки ненавидів покійного татка, але й погорджує ним, доказом чого є те, що гидує носити одяг покійного (Вільде, Сестри.., 1958, 368);
Мася думала собі: мабуть я, хоч і запанію, а не буду погорджати простими дівчатами (Свидн., Люборацькі, 1955, 44);
— Погордив мною! Волів іншу. Видко, що я вже нічого варт! (Март., Тв., 1954, 431);
[Марко:] Нарешті дочекався.. Вітатися з вами? Не погордите? (Ірчан, І, 1958, 134);
// Нехтувати чим-небудь, вважати не вартим уваги.
Бабуня лишила дітям окремо «пам’ятки».. Вони висміяли все це, зрозумівши раз, що їх мати погорджує тими речами (Коб., І, 1956, 143);
Прийміть сердечну подяку за те, що ви не погордили запросинами молодих, невідомих і нічим не заслужених людей (Фр., VI, 1951, 212).
2. тільки недок., рідко. Те саме, що горди́тися 1.
Погорджувати своїм прізвищем.
Словник української мови (СУМ-11)