подругувати
ПОДРУГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з ким і без додатка, розм. Бути подругами.
Марія Дмитрівна знала її віддавна, ще з гімназії, де вони вчилися, подругували (Дн. Чайка, Тв., 1960, 47);
Оксана Бойко теж брала участь у поході, вона тоді навіть подругувала з Зоїною матір’ю (Гончар, І, 1954, 522);
// Те саме, що дружи́ти 1.
— З якими ти людьми, сину, подругуєш? — пита мати (Вовчок, І, 1955, 347).
Словник української мови (СУМ-11)