позакидати
ПОЗАКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., перех. Заки́дати чим-небудь усіх або багатьох, усе або багато чого-небудь, у багатьох місцях.
Лісні духи оточили його [озеро] непрохідними колючими кущами, завалили камінням, позакидали глибокими мохами і болотом (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 242);
// безос.
Випав великий сніг. Протоптані стежки позакидало, і від них не залишилося й сліду (Чорн., Потік.., 1956, 114).
ПОЗАКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех.
1. Закинути кудись усе або багато чого-небудь.
Як так граться, то я й палички позакидаю (Номис, 1864,,№ 3814);
До самого двору тими вінками величаємось. А вступаючи в двір, схопимо з себе, позакидаємо (Вовчок, І, 1955, 103);
Взяла вона той мундир, роздерла й розшматувала і позакидала шматки у кущі (Н.-Лев., І, 1956, 103);
// Викинути як непотрібне.
— Жінок і дівчат щоб ні одної не було [на полі]. Щоб і сапи свої позакидали… (Кучер, Трудна любов, 1960, 375).
2. Різким рухом підняти вгору, відкинути, відвести назад, убік (голови, руки, ноги і т. ін.) (перев. про всіх або багатьох).
Молоді, чорняві скрипачі позакидали назад голови, так що на них ледве держались шапки (Н.-Лев., І, 1956, 78).
3. Припинити займатися чимсь, закинути, забути все або багато чого-небудь.
— От так! що ж ми тепер робитимемо, коли книжки позакидали? — сказала Олеся (Н.-Лев., III, 1956, 95).
4. розм. Помістити в яке-небудь приміщення для відгодовування (свійських птахів, тварин) (усіх або багатьох).
— Гуси позакидала в кучу годувати к різдву (Н.-Лев., III, 1956, 92).
Словник української мови (СУМ-11)